Кардионевроз. Кардиалгия. Сердце


Простые правила создания семьи

Модуль 2

Тема 4. Українська національна революція середини ХVП століття.

     Вивчення теми повинно привести до розуміння та знання: 

  • причин, рушійних сил та основних етапів розвитку революції;
  • еволюції поглядів Б.Хмельницького на мету очолюваного ним виступу;
  • основних етапів становлення української козацької держави;
  • змісту та значення Переяславської угоди, умов її підписання та різного трактування з боку царя і козацької старшини;
  • значення національно-визвольної революції в історії України, ролі Б.Хмельницького в історії українського народу;
  • причин та наслідків Руїни;
  • причин політичного розколу України в ході громадянської війни; спроб подолання цього розколу з боку українських гетьманів.

Головні проблеми періоду

1.     Національно-визвольна революція. Відродження Української держави.

2.     Громадянська війна в козацькій державі та її результати.

Для глибшого розуміння проблем цього періоду слід звернутися до монографій:

  • В.А.Смолій, В.С.Степанков . –Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. 2-ге видання. –К., 1995.
  • Смолій В. А., Степанков В. С. Українська національна революція XVII століття /1648-1676 рр. /.– К., 1999.
  • Гуржій О. І., Чухліб Т. В. Гетьманська Україна. - К., 1999.

Колоніальна політика, яку проводив уряд Речі Посполитої стосовно України, викликала загрозу етноциду і спричинила загальнонародний виступ, який переріс у національно-визвольну революцію.

Причини Української національної революції середини XVII століття

1.Соціально-економічні причини:

  • Польща перетворилась на основного постачальника хліба в Європу, що призвело до перетворення поміщицьких господарств на фільварки, тобто господарства, які зорієнтовані на товарне виробництво зерна і базуються на панщинній праці кріпаків. Повне закріпачення українського селянства відбулося на підставі ІІІ Литовського статуту 1588 р. У першій половині XVII століття панщина становила 5-6 днів на тиждень, збільшилися натуральні та грошові податки.

  • Погіршилося економічне становище українського міщанства. Мешканці міст, що перебували у власності феодала, мусили сплачувати додаткові податки на користь власника. У містах з Магдебурзьким правом участь православних у місцевому самоврядуванні всіляко обмежувалась на користь католиків. Міщани потерпали від конкуренції з боку польської шляхти, яка була звільнена від податків, мала кріпаків (безкоштовну робочу силу), отже, продукція, вироблена в її маєтках, була значно дешевшою.

  • Значно погіршилося становище реєстрового козацтва. Ординація польського сейму 1638 р. вимагала скорочення реєстру до 6 тисяч, ліквідації козацького самоврядування, обмеження території проживання та пересування реєстрового козацтва.

2.Політичні причин. Відсутність в Україні власної держави спричинилося до масового спольщення української правлячої верхівки. Це ставило українську націю на межу зникнення.

3.Національно-релігійні причини: полягали в посиленні релігійного гніту, наступі католицької та уніатської церкви на права православних.

За характером війна була національно-визвольною, антифеодальною.

Рушійними силами цієї війни виступили козацтво та селянство.

Поряд з причинами революції існували фактори, які сприяли розвитку протистояння між владою і знедоленим народом.

До них відносились:

  • наявність козацтва, що добре володіло зброєю;
  • накопичення українським народом воєнного досвіду в попередній боротьбі (повстання: Косинського, Наливайка, Федоровича, Павлюка, Гуні та інших).
  • зростання самосвідомості українського народу;
  • слабкість королівської влади;
  • наростання відцентрових тенденцій в Речі Посполитої внаслідок процесу феодалізації.

Етапи розвитку Української національної революції

   Карта

І-й етап

Початок національно-визвольної революції. Повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової української держави (лютий – грудень 1648 р.). Козацько-селянська армія разом з татарською кіннотою розгромила польські війська під: Жовтими Водами (5-6 травня), Корсунем (16 травня), Пилявцями (13 вересня), оточила Львів (26 вересня – 16 листопада) і визволила майже всю Україну.

ІІ-й етап

Наростання визвольної боротьби та її невдачі. Облога повстанцями Збаража (червнь-липень 164.); розгром королівських військ під Зборовим і підписання миру (5 – 6 серпня 1649 р.); похід в Молдавію (серпень 1650р.). Поразка військ Б.Хмельницького під Берестечком (червень 1651р.), укладення Білоцерківського миру (вересень 1651 р.). Невдача Тимоша Хмельницького в Валахії і його смерть (1653р.) Перемога під Жванцем (вересень-грудень 1653 р.); Переяславська рада і Березневі статті – (1654 р.)

ІІІ-й етап

Завершення національно-визвольної боротьби за незалежність молодої держави (1654-1660 рр.). Воєнні успіхи українсько-російських військ (весна 1654р.– осінь 1655р.). Зміна російської політики щодо України. Пошуки Хмельницьким нових союзників. Сепаратне Віленське перемир’я Росії і Польщі (листопад 1656 р.). Смерть Б.Хмельницького. Гетьманство І.Виговського і Юрія Хмельницького. Розкол України на дві частини. Україна вступила в новий історичний період розвитку, який отримав в історії назву “Руїна”.Свого апогею Руїна досягла за часів гетьманування на Правобережній Україні гетьмана П.Дорошенка.

Масштабність народних виступів, їх сила та глибина обумовили еволюцію поглядів Б.Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним протистояння . Спочатку Хмельницький виступав як ватажок козацько-селянського повстання, що мав на меті відновити права та привілеї козацтва. Після воєнних перемог 1648 р. Хмельницький висловив прагнення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування і створити незалежну державу. В ході революції це завдання було частково здійснено. Гетьман на переговорах з поляками в лютому 1649 р. окреслив територію української держави – йшлося про всі землі, заселені українцями. Підставою для цього було те, що в минулому на ці землі поширювалася влада руських князів. Отже, Б.Хмельницький прагнув зберегти наступність в державотворчій традиції українського народу. Зрозумівши, що власними силами звільнитися від влади Речі Посполитої український народ не зможе, гетьман наполегливо шукав союзників (угоди з Кримським ханством, Османською імперією, Молдавією і, нарешті, з Росією). 8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася рада, яка схвалила рішення про союз з Московським царством. Складаючи присягу на вірність царю, українці щиро вірили в те, що при дотриманні обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання національно-визвольної революції і забезпечить незалежність держави.

У березні 1654 р. козацька делегація передала на розгляд російського уряду проект договору із 23 пунктів. В скороченій редакції більшість статей були затверджені царем. Це були так звані “Березневі статті”, які затвердили державний статус України.

Оригінали цих документів не знайдені. Відомі тільки їх копії та чернетки.

За це українська сторона брала на себе обов’язок:

  • утримувати в Києві російську залогу з воєводою, функції якого обмежуються командуванням гарнізоном. Він не мав права втручатися у внутрішні справи Української держави;

  • повідомляти російського царя про вибір гетьмана та зовнішні зносини.

Підписуючи договір, кожна із сторін вкладала в нього свій зміст:

  • українці, визнаючи зверхність Росії, сподівались розбудувати власну державу;
  • царат вбачав в ньому документ про встановлення російського протекторату над Україною.

Різне трактування договору привело до непорозумінь між Україною і Росією

Царська влада, виходячи з власного розуміння умов договору:

  • вимагала підпорядкування своїй владі білоруських та українських земель, відвойованих козаками у Польщі;
  • без відома України підписала у листопаді 1656 р. Віленське перемир’я з Річчю Посполитою, згідно з яким московський цар зобов’язувався припинити військові дії проти Польщі в обмін на ілюзорну обіцянку одержати від шляхти польську корону після смерті короля Яна Казимира. Фактично це було прямим порушенням умов Березневих статей;
  • заохочувала російських воєвод, війська яких були розташовані на українських землях, до втручання у внутрішні справи Української козацької держави.

Поступово козацька старшина на чолі з Б.Хмельницьким почала усвідомлювати, що Україна не має перспектив самостійного розвитку, на які вона розраховувала. Надто великими виявилися відмінності у суспільному устрої, економічному становищі та розумінні перспектив майбутнього в обох країнах. Ще за життя Богдана Хмельницького в українському суспільстві виникла гостра полеміка щодо того, чи варто залишатися під рукою Москви, чи доцільно шукати інших союзників. Восени 1656 р. відбулося три старшинські ради, на яких було вирішено, не пориваючи союзу з царем, шукати інших союзників, одночасно захищаючи інтереси України від будь-яких посягань. На основі цих рішень відновлювалися договори з Туреччиною і Кримом, створювалася коаліція проти Польщі у складі Швеції, Молдавії, Валахії та  Трансільванії Під проводом Трансільванського князя Д’єрдя (Юрія) ІІ. Ракоці союзники розпочали похід проти Польщі і навіть взяли Варшаву, але в цілому похід виявився невдалим, що прискорило смерть Б.Хмельницького і перехід гетьманської булави до І.Виговського.

Значення подій 1648-1657 рр. в історії України не можна переоцінити. Козацько-селянське повстання, яке у 1648 р. очолив Б.Хмельницький, переросло у національно-визвольну війну, яка в свою чергу, призвела до таких глибоких політичних та соціально-економічних зрушень в житті українського суспільства, що сучасні історики з повним правом називають її Українською національною революцією:

  • в ході революції було повалено польсько-шляхетське панування і створено Українську національну державу республіканського типу;
  • були визначені територія та кордони держави, які включали в себе більшу частину українських етнічних земель;
  • були створені органи влади, що забезпечували функціонування держави: Загальнокозацька Рада, гетьманський уряд, Рада генеральної старшини;
  • створювались інші важливі атрибути державності: національна армія, податкова та дипломатична служби, була сформована національна судова система на становій основі;
  • докорінно змінилися соціально-економічні відносини: ліквідовано велику земельну власність польських феодалів, знищено кріпосне право, козацька старшина перетворилася на новий панівний клас, привілейованим станом стало православне духівництво, поліпшилося становище міст. Отже, зміни, що сталися в українському суспільстві, ґрунтовно підірвали економічні і соціально-політичні підвалини традиційного феодалізму і відкривали шлях переходу до буржуазного суспільства.

Початок громадянської війни  Карта

 Після смерті Б.Хмельницького (1657 р.) старшинська рада до повноліття Юрія – молодшого сина Богдана – обрала гетьманом генерального писаря

Івана Виговського (1657-1659) -  знаного політика, талановитого організатора, блискучого дипломата, соратника старого гетьмана. Проте гетьманство І.Виговського було коротким і невдалим. Його внутрішня політика, спрямована на задоволення інтересів козацької верхівки і покозаченої шляхти, відновлення старої моделі соціально-економічних відносин, де місце польських панів займали б свої українські, викликала загальне незадоволення, що згодом переросло в громадянську війну. Започаткувало її запорізьке низове товариство, для якого взагалі не підходили жорсткі форми державної влади.  Виступ запорожців використав полтавський полковник Мартин Пушкар – один із претендентів на гетьманську булаву. Порозумівшись з кошовим Запорізької Січі Яковом Барабашем вони написали донос Московському уряду на Виговського як на ляха, який замислив повернути козацьку Україну під владу Польщі. Москва використала цю нагоду, щоб розколоти українське суспільство. Царський уповноважений Б.Хитрово відвідав Пушкаря в Лубнах, аби обдарувати його соболями і запевнити в царській милості. Так уперше московський уряд знайшов силу, яку можна було використати в своїй політиці стосовно України. Заколотники оволоділи територією Полтавського і Лубенського полків, і на заклики гетьмана покласти край громадянській війні не реагували. І.Виговський правильно оцінив становище і, поновивши союз з Кримом, 15 травня 1658 року вщент розбив загони Пушкаря і Барабаша. Це була братовбивча війна. На полі бою з обох сторін загинуло до 50 тис. українців.

Фактично саме тоді було покладено початок доби, яка в українській історії дістала назву РУЇНИ.

 За цих умов гетьман І.Виговський вирішує на 180° змінити вектор зовнішньої політики і піти на переговори з польським королем. Українську делегацію на цих переговорах очолює один із найяскравіших українських дипломатів цієї доби Ю.Немирич, під керівництвом якого виробляються умови угоди з Річчю Посполитою. Розроблені умови договору були представлені козацькій раді 16 вересня 1658 року в м. Гадячі. Вона схвалила угоду, яка дістала назву Гадяцького трактату. За думкою Н.Яковенко реалізація цієї угоди справді б мала шанс “утвердити майбутнє польсько-литовсько-білорусько-української спільноти і оновити Річ Посполиту через нові форми співжиття її народів” (Н.Яковенко. Нарис історії України. –С.212).

Основний зміст Гадяцького трактату (16 вересня 1658 р.)

 

Позитивні сторони

Негативні сторони

1.

Річ Посполита з федерації двох держав перетворюється на федерацію трьох держав - Польщі, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського. Всі члени федерації мають рівні права.

 

2.

До складу Великого князівства руського входять Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства.

 

3.

Велике князівство Руське очолює гетьман, який обирається козацькою старшиною довічно.

 

4.

Велике князівство Руське зберігає власні органи влади та управління, судову та фінансову системи.

Козацький реєстр скорочується до 30 тис. + 10 тис. найманців.

5.

Брестська унія 1596 року скасовується. Православній церкві надаються рівні права з католицькою.

Право польської шляхти на володіння українськими землями відновлюється, а разом з ним і кріпосне право.

6.

Передбачалося заснування в Україні 2-х університетів, мережі навчальних закладів, типографій.

Гетьман повністю втрачав право на зовнішні зносини.

У відповідь на підписання договору московський цар Олексій Михайлович оголосив І.Виговського зрадником і направив проти нього 100 тис. армію. Вирішальна битва відбулася 28-29 червня 1659 р. під Конотопом. Царські війська зазнали нищівної поразки. Загинуло до 50 тис. вояків. В бою загинув один із трьох воєвод князь С.Пожарський. В Москві почалась паніка, йшли чутки, що цар збирається тікати за Волгу. Однак гетьману було не до походу на Москву. Варшава не змогла оцінити вигоди Гадяцьких умов і урізала їх. Це викликало загальне незадоволення в Україні. Виговський змушений був зректися гетьманства і відійти від політичного життя. Однак це не врятувало його. Він був безпідставно звинувачений П.Тетерею у змові проти Польщі і розстріляний.

Політичний розкол України

Після І.Виговського гетьманом України обралиЮрія Хмельницького (28 вересня 1659 – січень 1663 рр.) з надією, що одне його ім’я стане консолідуючою силою еліти, забезпечить єдність суспільства, стабілізує державу. Молодий гетьман і його уряд розуміли, що їм потрібно виробити таку зовнішню політику, яка б гарантувала країну від зазіхань як Москви, так і Варшави. Вихід вбачався в підписанні нового варіанту договору з царем, який, з одного боку, повинен був забезпечити рівноправні і взаємовигідні стосунки з Московським царством, з другого – бути стримуючою силою від польської агресії. Однак підписання договору відбулося не так, як задумав молодий гетьман. Московська сторона, спираючись на 40 тис. військо, вдалася до шантажу і запропонувала йому підписати не ті статті, що були попередньо підготовлені і подані в московське посольство, а фальсифікований варіант Березневих статей 1654 р. Договір, який примусили підписати гетьмана, перетворював Україну на автономну складову Московської держави. Таким чином перший зовнішньополітичний крок Ю.Хмельницького виявися невдалим. Наступним заходом на цьому шляху став спільний московсько-український похід проти поляків. Особливої довіри між союзниками не було, тому війська рухалися окремо. За таких обставин московська експедиція в боях під Чудновим влітку 1660 р. зазнала нечуваної поразки від поляків. Скориставшись цим, пропольські налаштована і незадоволена Переяславським договором козацька старшина схилила Хмельницького до союзу з Річчю Посполитою. Польська сторона добилася капітуляції російських військ. Командувач граф Шереметов змушений був від імені царського уряду зректися претензій на Україну. 18 жовтня 1660 р. в Слободищах було укладено угоду, за якою Україна поверталася в лоно Речі Посполитої на правах обмеженої автономії.

Лівобережні полки, які знаходилися під посиленою опікою Москви, не визнали умов Слободищенського трактату і стали поступово відокремлюватися від правобережних. На Правобережжі відновилися польсько-шляхетські порядки, що викликало всенародний опір. Це змусило Ю.Хмельницького зректися булави. Результатом стало обрання 2-х гетьманів: на Лівобережжі – І.Брюховецького, на Правобережжі – П.Тетері. Відбувся політичний розкол, політичне розмежування України.

Розкол, який стався між Лівобережною і Правобережною Україною, розширювався. Дійшло до відкритої війни. У жовтні 166. гетьмани обох берегів Дніпра вступили у відкриту війну. В цій війні український народ зазнав небачених втрат, посилювалась анархія, руйнувалася українська державність, занепадали економіка й культура. Свого апогею доба Руїни досягла за гетьманування на Правобережній Україні гетьмана Петра Дорошенка (1665-1676).

Гетьман Петро Дорошенко

На відміну від лівобережного гетьмана І.Брюховецького(1663-1668), який відкрито  плазував перед московським царем і добровільно підписав з ним ганебні Московські статті (1665), правобережний гетьман П.Дорошенко був видатним українським патріотом.38-річний черкаський полковник Петро Дорошенко мав солідні підстави, щоб претендувати на гетьманство. Син козацького полковника, онук гетьмана, він тісно співпрацював із Хмельницьким і обіймав важливі посади при Виговському й Тетері. В 1665 р., усунувши двох небезпечних суперників — Василя Дрозденка й Стефана Опару, Дорошенко став гетьманом Правобережної України. Він підкреслював, що ставить собі за мету об'єднати під власною зверхністю Право- і Лівобережну Україну. Щоб зміцнити своє становище, новий гетьман за порадою свого друга митрополита Йосипа Тукальського впровадив ряд ретельно продуманих реформ. Намагаючись привернути на свій бік народ, Дорошенко часто скликав генеральні ради, де вислуховував думку рядового козацтва. Щоб позбутися надмірної залежності від старшини, гетьман організував 20-тисячний корпус найманців (сердюків), що підкорялися лише йому особисто. Проте найбільш далекосяжними були почини Дорошенка в царині зовнішніх відносин.

На початку гетьманування Дорошенко, як і всі гетьмани Правобережної України, проводив пропольський курс. Але його політика докорінно змінилася, коли 30 січня 1667 р. поляки та росіяни підписали Андрусівський мир -  офіційний міждержавний договір між Москвою та Річчю Посполитою на 13,5 років. (30 січня 1667 р).

Зміст Андрусівського перемир’я

  • Лівобережна Україна залишалась у складі Росії, а Правобережжя, за винятком Києва, в складі Речі Посполитої.

  • Київ на 2 роки залишався під зверхністю Московської держави, а потім мав бути переданий Польщі.

  • Запоріжжя мало перебувати під зверхністю обох держав.

Попри те, що цей мир головним чином стосувався України, жодна із сторін не завдала собі клопоту проконсультуватися з українцями. По суті, за цим миром Козацька Україна офіційно ділилася навпіл. У той час як обидві сторони були задоволені цією угодою, для українців вона стала страшною політичною катастрофою. Якщо вже Хмельницькому і Виговському, що правили всією Наддніпрянською Україною, було досить складно зберігати свободу дій, то для їхніх наступників, куди більше обмежених чужоземними правителями, скільки-небудь незалежна політика ставала неможливою. З поверненням на Правобережжя шляхти і поширенням серед народних мас переконаності в тому, що Москва грубо порушила взяті нею в 1654 р. зобов'язання боронити Україну від поляків, обидва береги Дніпра охопили розчарування й гнів. Дорошенко, який, за переказами, пережив сердечний напад, дізнавшись про Андрусів, відкинув пропольський курс і вирішив відродити один із давніх проектів Богдана Хмельницького — звернутися по допомогу до Оттоманської Порти. Він обрав для цього дуже вдалий час: Порта якраз готувала ряд далекосяжних загарбницьких воєн і з готовністю надала гетьманові підтримку. Восени 1667 р. об'єднане турецько-козацьке військо напало на польські сили в Галичині, змусивши короля Яна Казимира надати Дорошенку на Правобережжі широку автономію. Але цей успіх не задовольнив гетьмана. Щоб цілком позбутися поляків, він передає Україну під відносно символічну зверхність Туреччини. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко переходить із військом на Лівий берег і скидає свого суперника — гетьмана Івана Брюховецького. У 1668 р. Дорошенко досягає вершини влади, коли, спираючись на турків, підпорядковує як Право-, так і Лівобережжя та проголошує себе гетьманом усієї України.

Проте ці успіхи виявилися скороминучими. Занепокоєні зростанням гетьманової влади, численні вороги взялися підривати її. Для цього вони застосували давню тактику підтримки суперників гетьмана. Татари зробили спробу замінити Дорошенка якимось Суховієнком. Не встиг Дорошенко скинути цього противника, як поляки висунули ще небезпечнішого конкурента в особі Михайла Ханенка, з яким вони захопили Правобережжя. Виступивши назустріч загарбникам, Дорошенко призначив наказним гетьманом Лівобережної України Дем'яна Многогрішного. Цього разу Москва, використовуючи свій шанс, рушила на Лівобережжя, змусивши Многогрішного зректися Дорошенка й визнати зверхність царя. З падінням своєї влади на Лівому березі Дорошенко ледве міг контролювати навіть Правобережжя. В 1672 р. з 12-тисячним загоном він був змушений допомагати100-тисячній турецькій армії, що вибивала поляків із Поділля й перетворювала його на турецьку провінцію. Результатом цієї війни стало підписання 29 жовтня 1672 р. Бучацької угоди між Польщею та Туреччиною, яка стала ще одним кроком на шляху розчленування українських земель між сусідніми державами.

Зміст Бучацької угоди

  • Подільське воєводство переходило під безпосереднє управління Оттоманської Порти;
  • Козацька Україна у складі Брацлавщини та Південної Київщини залишилася під владою П. Дорошенка та протекторатом турецького султана;
  • Польща зобов'язалася платити Туреччині щороку контрибуцію — по 22.000 червонців.

Спілка з ненависними «бусурманами» відбилася на популярності гетьмана й призвела до швидкого послаблення його підтримки. Останнього удару було завдано в 1675—1676 рр., коли лівобережні козаки на чолі з гетьманом І.Самойловичем за підтримки московських військ втягнули турків у криваве змагання за Чигиринську фортецю і Дорошенко опинився на боці «невірних», воюючи проти православних співвітчизників. Розуміючи безвихідь становища, він поступився гетьманськими клейнодами на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

Таким чином, перманентна боротьба козацької верхівки за булаву, невдалі політичні кроки та помилки, зрада союзників, втрата підтримки народних мас, небажання Польщі, Росії та Туреччини бачити Україну незалежною державою не дали змогу П. Дорошенко об’єднати українські землі в рамках однієї держави та відновити її незалежність. Падіння гетьманства на Правобережжі стало останнім, завершальним актом Визвольної війни. Вічний мир між Московією та Польщею (1686) юридично зафіксував поразку цієї війні.

Трактат про вічний мир

 між Московським царством та Польщею, підписаний в Москві 6 травня 1686 р., остаточно зафіксував поділ України.

  • Підтвердив права Московської держави на Лівобережну Україну, Київ і Запоріжжя.
  • Правобережна Україна залишилася за Польщею, Поділля під протекторатом Туреччини.
  • Землі між Дніпром і Бугом залишилися на 20 років нейтральними, перетворювалися в пустелю.

Отже, попри героїчні зусилля народу, Українська національна революція зазнала поразки.

Наслідки її були трагічними:

  • поділ українських земель між Російською імперією, Річчю Посполитою та Туреччиною;

  • величезні матеріальні та людські втрати. Руїна.

Спроба українського народу створити власну незалежну державу внаслідок багатьох внутрішньо- та зовнішньополітичних причин виявилася невдалою. Новостворена Гетьманська держава (Гетьманщина) майже відразу потрапила в залежність від російського царату, який встав на шлях поступового обмеження, а згодом і повної ліквідації української державності.

Питання та завдання для самостійної роботи:

1. Назвіть основні причини Української національної революції середини ХVІІ ст.

2. Відомо, що козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. були придушені добре організованим і озброєним шляхетським військом. Чому ж Б.Хмельницькому вдалося вщент розгромити шляхетські армії протягом одного 1648 р.?

3. Дайте характеристику та виважену оцінку Зборівської угоди 1649 р.Чому, попри її обмеженість, ми можемо стверджувати, що угода мала засадничий характер для української козацької держави?

4. Запорізьку Січ вважають зразком організації державного життя в Україні часів Визвольної війни. Виявіть спільне й відмінне в устрої Запорізької Січі та держави Війська Запорізького. Поясніть причини розбіжностей.

5. Чому Визвольну війну українського народу деякі історики називають Українською національною революцією? Обгрунтуйте свою точку зору.

6. Період 1663 – 1687 рр. увійшов в українську історію під назвою “Руїна”. Як Ви можете це пояснити?

7. Після укладення у 1686 р. Вічного миру між Польщею та Росією протягом наступних майже 100 років розвиток Правобережної та Лівобережної України мав значні відмінності. В чому вони полягали?

Источник: http://posibnyky.vntu.edu.ua/e_pidr/m6/r1/m1_4.htm